Віртуальний тур соляною шахтою Соледару

Надшахтна будівля та копер

Свою історію рудник починає з бурової свердловини, яка у 1876 році поблизу села Брянцівка пройшла потужні шари чистої кам’яної солі. У 1879 р. приватна промислова компанія на чолі з гірничим інженером М.М. Летуновським почала будівництво першої соляної шахти «Брянцівська копальня».

Перша надшахтна будівля була побудована у стилі історизму, у вигляді середньовічної башти.

За часів Другої світової війни були зруйновані надшахтні будівлі, будівля підйомної машини та солефабрика рудника №1. За радянськими даними, будівлі були зруйновані відступаючими німецькими військами.

Добрий Шубін

Міфологічний персонаж шахтарського фольклору українського Донбасу, гірницький дух, схожий на гнома, «господар шахти» та покровитель шахтарів.

Повір'я Шубіна записали збирачі фольклору письменники Борис Горбатов і Леонід Жариков. Такі повір'я, як вважається, відомі на території Донецького басейну (шахти Єнакієва, Макіївки, Горлівки, Тореза, Сніжного, Кадіївки, Червоного Променя, Краснодона, Лисичанська, Соледара, Мирнограда).

Згідно з найбільш правдоподібною версією про прототип персонажа, Шубін — це газоспалювач, тобто робітник, у чиї обов'язки входило попереджати вибухи газу, усуваючи скупчення метану в шахті. Його праця була пов'язана з великим ризиком: адже йому доводилося факелом підпалювати газоповітряну суміш у виробках. Намагаючись убезпечити себе, газоспалювачі, чи «шубіни», у ХІХ столітті одягали шубу хутром всередину, а знежиреної шкірою назовні чи ходили у мокрому кожусі. Також є повір'я, що Шубін - це душа загиблого гірника, що блукає по вибоях, що не суперечить версії про душу загиблого робітника-газопалу.

Брянцівська соляна копальня

У 1879 році приватна промислова компанія, очолювана гірничим інженером М.М. Летуновським, почала будівництво першої соляної шахти під назвою «Брянцівська копальня» («Брянцевская копь»). Рудник з’єднується з Донецькою залізницею ширококолійним рейковим шляхом, побудованим М.М. Летуновським власним коштом. Брянцівська копальня видала у 1884 р. 4,2 млн пудів, почавши у 1881 р. з 250 тис. пудів.
* 1 пуд = 16,38 кг

Сіль розробляли галереями заввишки 7 та завширшки 6 сажнів (1 сажень = 213,36 см), використовували порох, пробурювали шпури, закладали патрони з фітілями. У шахті працювали десятник, підривники, вантажники на залізні вагонетки (на 50 пудів солі кожна; 1 кубічний сажень солі важив 1 200 пудів), катальники до ствола. У процесі добування солі використовувалися перфоратори Макдермота та Лізе, бури, ломи, кайла, лопати.

Ці найбагатші копальні в 1889 р. перейшли до французької компанії «Общество для разработки каменной соли и натуральной соды в Южной России», що купила їх у М. Летуновського за 2 млн руб. З 1896 року Товариство зайнялося ще й розробкою вугілля і було перейменоване в «Общество для разработки каменной соли и угля в Южной России» («Société des Sels Gemmes et Houillères de la Russie Méridionale»). Головою Правління товариства став граф де’Оссонвіль, а членами 10 підприємців та банкірів Франції. У 1894 р. Товариство отримало чистого прибутку 698,519 франків. На 1910 рік тут працювало 509 робітників, що видобували щорічно 12 млн. пудів солі. Брянцевський рудник був одним з лідерів солевидобутку і найкрупнішим на території Центральної та Східної Європи.

Після Жовтневого перевороту 1917-го року рудник отримав назву на честь німецького комуніста-революціонера «імені Карла Лібкнехта №1».

Кінна відкатка

До того як у шахтах стали застосовуватися електровози та конвеєри, відкочування видобутої солі здійснювалося вручну. Пізніше для переміщення вагонеток стала широко застосовуватись кінна відкатка. Шахтарів, які працювали під землею на конях, називали коногонами.

Коней у шахту опускали лише один раз. Вони постійно жили в підземних стайнях, ніколи не піднімаючись на поверхню.

Скреперні установки

Скреперні установки призначені для навантаження солі у вагонетки. З 1932 року на всіх соляних рудниках ручне навантаження солі було замінене скреперним, що дозволило підвищити продуктивність праці вдвічі.

Викопна деревина (лігніт)

Темні включення в солі — лігніт. Слабовуглефіковані частини викопної деревини, переважно хвойних. Збереження рослинних структур у лігнітах пояснюється швидким захороненням їх у анаеробне середовище, де різко уповільнюються процеси біохімічного розпаду.

Засновник шахти М. М. Летуновський

Летуновський Микола Миколайович, гірничий інженер, статський радник. У 1860 році закінчив інститут Корпусу гірничих інженерів. З 1864 по 1871 рік був управителем Луганського чавуноливарного заводу, а з 1871 по 1875 рік керував Луганським гірським округом.

У 1879 році М. М. Летуновський заснував "Товариство на вірі", яке складалося з російських промисловців і орендувало Брянцевське родовище, розпочавши закладення копальні. У 1881 році шахту було доведено до 117-футового покладу кам'яної солі та розпочато її розробку.

У 1886 році всі паї Брянцевського Товариства були придбані М. М. Летуновським, який до 1889 року був одноосібним власником Брянцевської соляної копальні. У 1889 році М. М. Летуновський продав Брянцевську копальню французькій компанії «Société des Sels Gemmes et Houillères de la Russie Méridionale».

За легендою, на прощання Летуновський обдарував робітників і службовців значними на той час преміями, від 30 до 500 рублів, з отриманого капіталу. Робітники влаштували колишньому власнику зворушливі проводи, а тесляр Єгор Дормідонтович Попов, скульптор-самоучка, вирубав із соляної брили постать Летуновського на повний зріст. Скульптуру було встановлено в шахті. У 1958 році її підняли на поверхню та перевезли в Донецький обласний краєзнавчий музей.

Скульптура Летуновського, яку зараз ми бачимо в шахті під Соляними сходами, виготовлена ​​у 2000-х роках одним із працівників підприємства "Артемсіль".

Соляні сходи

Сходинки зроблені з дерева дуба, а вся ця конструкція лежить на масивних соляних стовпах, які вгорі з'єднані між собою арками. У вершині цих сходів знаходиться довгий прохід, що веде до Іванівської шахти, яка служить аварійним виходом з рудника (наступна точка маршруту).

Відкриття цих соляних сходів відбулося на початку зими 1885 року і супроводжувалося цілим підземним бенкетом керівництва Брянцівської копальні.

Аварійний вихід до шахти «Іванівська»

У 1881 році поряд з шахтою Миколи Летуновського заклав свою шахту гірничий інженер Петро Іванович Іванов (шахта «Іванівська»).

Як технічний директор Брянцевського акціонерного товариства, П. І. Іванов заклав і пройшов шахту «Іванівська», розпочавши експлуатацію бахмутської солі. Але згодом він продав її М. М. Летуновському, який з'єднав придбану шахту зі своєю, утворивши одну копальню з двома виходами на поверхню.

Деякі факти з біографії Петра Іванова.
У 1872 році П. І. Іванов закінчив курс гірських інженерів з відзнакою та занесенням його прізвища на мармурову дошку інституту. Після закінчення Гірського інституту, у 1873 році, Петро Іванов призначається керівником бурових робіт в Царстві Польському, які мали на меті відкрити поклади кам'яної солі. У 1876 році, за ініціативою професорів Гірського інституту В. Г. Єрофєєва та О. П. Карпінського, вирішено було зробити розвідки на кам'яну сіль у Слов'янсько-Бахмутському басейні, а виконавцем цих робіт було призначено П. І. Іванова. Петро Іванов був першим, хто витяг з надр і констатував багаті поклади кам'яної солі.

Каплиця Святого Вознесіння

Важка і небезпечна була праця перших шахтарів. Тому не дивно, що в одній з найбільших та візуально найпрекрасніших галерей було обладнано ікону з лампадкою.

В описі відвідування Брянцевської соляної копальні в журналі «Юний читач» за 1899 рік залишилися такі спогади:

«Нарешті ми прийшли в найбільшу і найгарнішу галерею Брянцевської копальні, близько 120 сажнів завдовжки. З одного кінця вхід у неї відокремлений у вигляді півкруглої арки, над якою в рамі, рельєфно вибитій на стіні, висить ікона Божої Матері; перед нею теплится лампада. Як арка, так і рама ікони відшліфовані. І при такій обробці смугастість Брянцевського покладу набуває особливої краси; гладка дзеркальна поверхня шліфу відображає в собі дрібними відблисками принесені нами вогні».

У 2001 році, до 120-річчя державного підприємства «Артемсіль», на місці ікони Божої Матері було збудовано та освячено храм Святого Вознесіння. Протягом майже 80 років, за часів радянської влади, це приміщення було в повному запустінні.

Цікавий факт: якщо під певним кутом придивитися на склепіння прямо на люстрою — то можна побачити контур обличчя. А якщо дивитися прямо на вівтар - то над ним, праворуч, можна побачити контур кіня.