Маріупольський художній музей ім. А.І. Куїнджі

Інформація про художній музей імені А.І. Куїнджі

Маріупольський художній музей імені А.І. Куїнджі знаходився в історичній частині міста. Протягом 100 років у будівлі майбутнього музею, модерновому маєтку 1902 року, розташовувалися й бібліотека, й історичні архіви, і фармакологічні склади. Маєток пережив дві війни: Першу та Другу світову.

Фонди музею з 2010 року налічували понад 2200 творів живопису, графіки, скульптури та декоративно-прикладного мистецтва різних художніх шкіл України. В експозиції музею були роботи Миколи Глущенка, Тетяни Яблонської, Михайла Дерегуса, Івана Марчука, Івана Айвазовського й, звісно, Архипа Куїнджі і його учнів.

Перший поверх з трьома залами був повністю присвячений життю та творчості видатного художника-пейзажиста Архипа Куїнджі. В експозиції були представлені фотографії, листи, різні документи та навіть предмети меблів. У музеї зберігалисякопії багатьох робіт митця у натуральній величині та відмінної якості, а також оригінальні роботи: ескіз «Червоний захід», два етюди «Осінь.Крим» та «Ельбрус». Подарунком стала й робота учня пейзажиста - портрет Куїнджі пензля Калмикова. Були експозиції які присвячені й сучасникам, серед яких Айвазовський, Дубовський, Лагоріо та Шишкін.

Зали другого поверху використовувалися для експонування картин маріупольських художників, проведення виставок мистецтвознавчого напрямку та знайомства з іншими українськими та іноземними творцями. Періодично проводилися інтерактивні програми з мистецькими лекціями, зустрічами, показами документальних фільмів та камерними музичними вечорами.

27 квітня 2022 року в інтернеті з’явилися публікації про те, що з Маріупольського художнього музею окупанти вивезли оригінали робіт Архипа Куїнджі, інформація підкріплювалася фото та відео. На жаль, роботами Куїнджі це не обмежилося, разом з ними було викрадено оригінал картини Івана Айвазовського, дві роботи Миколи Дубовського, роботу Григорія Калмикова, бюст Архипа Куїнджі від скульптора Володимира Беклемішева, три унікальні ікони кінця 19 сторіччя, грецьке Євангеліє 1811 року та предмети декоративно-прикладного мистецтва.

Сама будівля музею була значно пошкоджена внаслідок потрапляння ворожого снаряду - було знесено дах, обвалилася одна стіна, з’явився отвір від влучання снаряду та постраждав фасад.

Архип Іванович Куїнджі

Архип Куїнджі — український пейзажист грецького походження. Своїми пращурами називав греків, які з часів античності населяли Причорноморське узбережжя Криму. У родині Куїнджі розмовляли кримськотатарською мовою. Прізвище «Куїнджі» з турецької перекладається як «золотих справ майстер». Вочевидь, хтось з пращурів Куїнджі був ювеліром.

Точна дата народження Куїнджі невідома. Довгий час загальноприйнятим роком народження був 1842, однак документи, знайдені в архівах Донецької області, свідчать, що він не міг народитися раніше 1841 року. У метричній книзі в записі про вінчання, яке відбулося у 1875 році, вік нареченого вказано як 34 роки. Дати народження не знав і сам Куїнджі. На запит Петербурзької академії мистецтв з проханням уточнити свій вік, Куїнджі «чітко вивів рік народження — 1841 рік, потім невпевнено написав «січень»і кілька разів його перекреслив».

Архип Куїнджі народився в сім'ї бідного шевця-грека в передмісті Маріуполя — селі Карасу (тепер — вулиця Карасівська). У метриці він мав прізвище Еменджі — «трудова людина». Хлопчик рано втратив батьків і виховувався в тітки та дядька по батьківській лінії. За допомогою родичів Архип вивчився на вчителя грецької граматики, потім, після домашніх занять, деякий час відвідував міське училище. За спогадами товаришів, вчився він погано, зате вже тоді захоплювався живописом і малював на будь-якому матеріалі — на стінах, парканах і шматках паперу.

Дитячі роки проходили дуже бідно, тому з раннього дитинства наймався на роботи — пас гусей, служив на будівництві церкви, у хліботорговця. В юнацтві його роботодавець зауважив малюнки Архипа і порадив йому поїхати в Крим до живописця Івана Айвазовського. Влітку 1855 року Куїнджі приїхав до Феодосії і спробував стати учнем художника, однак йому було доручено лише товкти фарби і фарбувати паркан. Після двох місяців проживання в Феодосії Архип повернувся до Маріуполя, де став працювати ретушером у місцевого фотографа, але через кілька місяців поїхав до Одеси, де також зайнявся ретушуванням. Через три роки, в 1860 році, юнак поїхав до Таганрога, де до 1865 року працював ретушером у фотостудії С. С. Ісаковича. Весь цей час Куїнджі продовжував малювати.

У 1865 вирішив вступити до Академії мистецтв і поїхав до Санкт-Петербурга, проте перші дві спроби виявилися невдалими. В 1868 він створив картину «Татарська сакля у Криму» і виставив на академічній виставці. В результаті 15 вересня Рада Академії мистецтв надала Куїнджі звання вільного художника. Однак тільки після подачі прохання до Академічної ради йому було дозволено скласти іспити з головних і спеціальних предметів для отримання диплома. У 1870 отримав звання некласного художника і з третьої спроби став вільним слухачем Імператорської Академії мистецтв. У цей час він познайомився з художниками-передвижниками, в числі яких були Іван Крамськой та Ілля Рєпін. Це знайомство мало великий вплив на творчість Куїнджі, поклавши початок реалістичному сприйняттю ним дійсності. Його роботи були виставлені на виставках Товариства передвижників і мали великий успіх. Про Куїнджі і його роботи заговорили, і він, повіривши в свої сили, перестав відвідувати заняття в Академії.

З 1870 художник неодноразово бував на острові Валаам, улюбленому місці пейзажистів, і в 1873 створив два чудові пейзажі — «На острові Валаамі» і «Ладозьке озеро», які стали своєрідним проривом пейзажів передвижників, і якоюсь мірою, відходом від цього напрямку творчості. У 1875 побував у Франції, де замовив весільний фрак з циліндром. З Франції художник відправився до Маріуполя, де обвінчався з дочкою багатого маріупольського купця Вірою Леонтіївною Кечеджі-Шаповаловою, яку покохав ще юнаком. Після весілля молодята вирушили на Валаам. У тому ж році на виставці Товариства пересувних художніх виставок Куїнджі виставив картину «Степи», а в 1876 році — «Українську ніч», що викликала загальне захоплення у публіки незвичним, майже декоративно зображеним пейзажем. У 1875 році Куїнджі прийняли членом Товариства передвижників, проте вже з наступного року живописець відмовився від ідей пересувництва у своїх картинах. Головним для нього стало прагнення не тлумачити життя, подібно до передвижників, а насолоджуватися ним, його красою, а також, певною мірою, «тлумачення життя відповідно до своїх уявлень про прекрасне». У 1878 на Всесвітній виставці в Парижі за присутності подружжя Куїнджі були виставлені твори художника, що викликали загальне захоплення, як публіки, так і критиків. Усі звернули увагу на відсутність в його роботах іноземного впливу. В цьому ж році художник почав працювати над картиною «Вечір в Україні», над якою працював 23 роки. У 1879 представив публіці своєрідну трилогію пейзажів «Північ», «Березовий гай» і «Після дощу». 21 березня 1879 Куїнджі і М. К. Клодт були обрані в ревізійну комісію Товариства передвижників, але вже до кінця року Куїнджі остаточно порвав з передвижниками. Приводом до розриву послужила анонімна стаття в одній з газет, де критик різко відгукувався про творчість Куїнджі і загалом про Товариство передвижників. У жовтні-листопаді 1880 в відбулась виставка однієї картини «Місячна ніч на Дніпрі».

У 1881 році Куїнджі влаштував моновиставку ще однієї картини — «Березовий гай», а в 1882 році представив публіці нову картину «Дніпро вранці». У червні того ж року в пасажі Солодовнікова на Кузнецькому Мосту Куїнджі влаштував виставку двох картин — «Березовий гай» та «Місячна ніч на Дніпрі», після якої «замовк» на двадцять років, усамітнившись у своїй майстерні, нікому не показуючи свої твори. Досі до кінця не відомі причини, за якими художник, перебуваючи на піку слави, зважився на подібне самітництво, але, мабуть, він просто втомився від галасу, що супроводжувала кожну його виставку. У 1886 році художник купив за 30 тисяч рублів ділянку в Криму площею 245 десятин біля селища Кікенеїз і перший час жив там з дружиною самотньо в курені. Згодом на цій ділянці виник невеликий маєток Сара Кікенеїз, куди Куїнджі часто приїжджав зі своїми учнями для проведення літньої практики на пленері. У 1888 році Куїнджі на запрошення художника-пересувника М. О. Ярошенко побував на Кавказі, надзвичайно вражений поїздкою живописець створив ряд прекрасних гірських пейзажів. У 1901 році Куїнджі порушив самітництво і показав своїм учням, а потім і деяким друзям чотири картини — закінчений «Вечір в Україні», «Христос в Гефсиманському саду», третій варіант «Березовий гай» і вже відому «Дніпро вранці». Як і раніше, полотна викликали захват глядачів, і про художника знову заговорили. У листопаді того ж року була влаштована остання публічна виставка робіт живописця, після якої ніхто вже не бачив його нових картин до самої його смерті.

Останнє десятиріччя життя ознаменувалося для Куїнджі створенням таких шедеврів, як «Веселка», ескізи та етюди до якої він почав писати ще в кінці XIX століття, «Червоний захід сонця» і «Нічне». Влітку 1910, перебуваючи в Криму, Куїнджі захворів на запалення легенів. З дозволу лікарів дружина перевезла художника в Санкт-Петербург, але, всупереч надіям на одужання, хвороба прогресувала — далося взнаки хворе серце. Помер Архип Іванович Куїнджі 11 (24) липня 1910 в Санкт-Петербурзі і був похований на Смоленському православному кладовищі. На могилі встановили бронзовий бюст і надгробок — гранітний портал з мозаїчним панно, що зображує міфічне Дерево життя, на гілках якого в'є гніздо змія. Краї панно були обрамлені різьбленням у стилі давніх вікінгів.

Весь свій капітал художник заповів Товариству імені Куїнджі, заснованому за його ініціативою разом з К. Я. Крижицьким у листопаді 1908 для підтримки митців. Дружині призначалася щорічна пенсія 2 500 рублів. У заповіті також були згадані всі живі на той момент родичі художника, частина грошей була пожертвувана церкві, в якій його хрестили, для заснування школи його імені.

Не маючи завершеної художньої освіти, Архип Куїнджі став одним із найвідоміших художників свого часу. Таємничої популярності йому додала творча аскеза та відмова від виставок на піку слави.

Бронзова купіль

Бронзова купіль, в якій хрестили Архипа Куїнджі, знаходилася в церкві Різдва Пресвятої Богородиці – одній з найдавніших церков Маріуполя. Її у 1780 році заснував Митрополит Ігнатій для переселенців з Краса-Базара, які оселилися в одному з районів Маріуполя, (потім він отримав назву Карасівка). На Спасо-Дем’янської площі, перетині сучасних вулиці Куїнджі і бульвару Шевченка, греки-переселенці власноруч побудували церкву з червоної цегли з дерев’яним куполом. В цій місцевості й народився майбітній геній живопису. А трохи згодом, у 1875 році, і вінчався в тій самій церкві зі своєю майбутньою дружиною Вірою Леонтіївною Кечеджи-Шаповаловою. У своєму заповіті Куїнджі писав, що перераховує цій церкві 10 тисяч рублів на відкриття школи, яку мали б назвати його ім’ям.

Під час релігійної війни в радянський період церкву підірвали. За пролетарської традиції на місці «попівського гнізда» і «вогнища дурману» побудували храм науки — школу номер 11. Від Храму Різдва Богородиці залишився тільки пам’ятний камінь. Сам художник мав своєрідне розуміння церкви та релігії. Він був релігійною людиною і навіть відвідував церкву на великі свята, але не бачив сенсу в частому відвідуванні храмів, щоб зв'язатися з Богом. Куїнджі вважав, що зі Творцем можна «поговорити» як вдома, так і у своїй майстерні. Погляди Архипа у творчості та в релігійному житті стояли в опозиції до норм і правил свого часу та у певному розумінні передбачали свій час.

Панорамний знімок Маріуполя другої половини ХІХ ст.

На панорамі зображено головну вулицю Маріуполя та його центральну площу – Ринкову. Головна вулиця тогочасного Маріуполя мала назву «Катерининська» і розпочиналась з Ринкової площі – торгового серця Маріуполя. На задньому фоні можна побачити найбільшу церкву міста – Собор Святого Харлампія. За приватними будинками, з лівого боку панорами можна побачити один з портів міста, який використовувався місцевими рибалками для обслуговування своїх суден. Ця територія зберегла назву, яка красномовно описує цей район старого Маріуполя – Гавань.

«Березовий гай», А.І. Куїнджі

Картина «Березовий гай» була вперше показана в 1879 році на 7-й виставці Товариства пересувних художніх виставок («передвижників»). І художники, і глядачі, які відвідали виставку, відзначили незвичайність картини, якій згодом судилося стати однією з найвідоміших картин Куїнджі. Картина написана художником в стилі романтичного пейзажу. Як і в інших картинах Куїнджі, значний ефект досягається незвичайними комбінаціями світла й кольору, різким контрастом сонця й тіні, який створює враження дуже яскравого сонячного освітлення. Верхню частину берез не зображено, видно тільки стовбури й невеликі зелені гілки, які виділяються світло-зеленим кольором на тлі темно-зеленого лісу. Картина розділена на дві частини невеличким струмком.

Дана репродукція авторства народного художника України Яланського Андрія Вікторовича та заслуженого художника України Ольхова Олександра Васильовича була передана у 2021 році до музею ім. Куїнджі.

«Місячна ніч на Дніпрі», А.І. Куїнджі

У 1880 році картина «Місячна ніч на Дніпрі» була виставлена в Санкт-Петербурзі, вона була єдиною картиною, що склала виставку. Не будучи впевненим в успіху, Архип Іванович Куїнджі запрошував у свою майстерню друзів та кореспондентів для того, щоб перевірити на них силу впливу полотна. До завершення роботи майстерню відвідували такі відомі люди як Іван Тургенєв, Яків Полонський, Іван Крамськой, Дмитро Менделєєв. Відвідувачів приваблювала незвичайна реалістичність світла на картині, також висловлювалися припущення про незвичайні кольори, використані художником. Є свідчення, що окремі відвідувачі навіть заглядали за картину, намагаючись з'ясувати, чи немає там лампи.

Репродукція маріупольського музею ім. Куінджи була написана Олегом Борисовичем Ковальовим - заслужений художник України. Робота була створена у 2012 році, автор писав репродукцію по оригіналу, яка була привезена з сімферопольського музею.

Віра Леонтіївна Шаповалова

Дочка багатого купця, талановита піаністка та любов дитинства Архипа Куїнджі – все це про Віру Кетчерджі-Шаповалову. Майбутня дружина Архипа Івановича Куїнджі народилася, як і він сам, у Маріуполі. Батько Віри, грек Єлевферій Спиридонович Кетчерджі, був заможним купцем. Бажаючи дати своїй дочці пристойну освіту, батьки відправили дівчинку до Керчі, до Кушніковського інституту шляхетних дівчат. Плата за навчання була цілком доступною для дітей із сімей середнього класу. Тут Віру навчали математики, російської, французької та грецької мов. У програмі були історія мистецтв та витончена словесність, малювання, танці, музика, рукоділля, ведення домашнього господарства та Закон Божий.

Цікаве прізвище родини пояснюється цікавим мовним фактом: дівчина походила із місцевого кримськотатарського роду «Кечеджі», тобто «шапковалів»; її дід отримав таке прізвище за родом занять греків-предків, які виготовляли шапки та крамарювали хутром. У Санкт-Петербурзі дружину Куїнджі перехрестили на Віру Леонтіївну, тоді як у написання дівочого прізвища вкралися дві зайві літери «т» і «р».

Вона своєю самовідданістю і неповторною жіночністю повністю підкорила серце ще невідомого світові художника, кілька років Куїнджі був закоханий у доньку заможного маріупольського купця. Батько Віри, незадоволений тим, що дочка проводить багато часу зі злиденним художником, був проти знайомства з Куїнджі. Проте позиція дівчини була категорична. Існує легенда, що дівчина відповіла батьку: «Якщо не за Архипа, то тільки в монастир». Єлевферій Кетчерджі поставив Куїнджі умову: принесеш что (за іншими версіями – до десяти тисяч) рублів золотом у якості приданого – Віра твоя. Для художника це була непідйомна сума. Увесь час закоханості наречений збирав гроші на весілля. Він вирішив їхати в Петербург на заробітки. Та завдяки закоханості у Віру Архип Куїнджі підкорив Санкт-Петербург і, повернувшись до неї, отримав дозвіл від її батька на одруження.

Молодята обвінчалися в церкві Різдва Пресвятої Богородиці, в якій самого Куїнджі хрестили в дитинстві. Весілля, за грецьким звичаєм, було великим і галасливим. Молоді вирушили до Санкт-Петербурга, а звідти — до весільної подорожі на острів Валаам.

Жили подружжя удвох, без слуг та куховарки. Дітей вони не мали. Віра Леонтіївна займалася рахунками, вела кореспонденцію, мабуть, відповідала на листи — відомо, що Куїнджі був не дуже грамотною людиною.Після смерті Архипа Івановича Віра Леонтіївна деякий час брала активну участь у роботі Товариства художників імені її чоловіка, допомагала розбирати картини та документи. Її подальша доля практично невідома, за винятком того, що після Жовтневої революції вона продовжувала жити у Петрограді. Віри Леонтіївни Куїнджі не стало у 1920-х роках. Товариство художників імені А. І. Куїнджі проіснувала до 1930 року.

«На острові Валаамі», А.І. Куїнджі

Картина була написана під час однієї з поїздок Куїнджі на острів Валаам, що знаходиться на Ладозькому озері. У 1873 році картина «На острові Валаамі» виставлялася на академічній виставці. Хоча вона була датована 1873 роком, в основному вона була написана в 1872 році, під час другої літньої поїздки Куїнджі на Валаам. Картина увійшла в трилогію художника про північну природу, до якої також належать картини «Ладозьке озеро» і «Північ». Картина «На острові Валаамі» стала першою картиною Куїнджі, купленої Павлом Трет’яковим, який придбав її прямо з виставки 1873 року.

У 1878 році за це полотно, разом із картинами «Чумацький тракт в Маріуполі», «Українська ніч» і «Степ», Куїнджі було надано звання класного художника 1-го ступеня. На картині зображений дикий берег острова в сріблястому передгрозовому освітленні.

«Північ», А.І. Куїнджі

Картина «Північ» була вперше показана в 1879 році на 7-й виставці Товариства пересувних художніх виставок («передвижників»), разом з двома іншими картинами художника — «Після дощу» і «Березовий гай».

Картина «Північ» була завершальним твором із трилогії художника про північну природу, до якої також відносяться картини «Ладозьке озеро» та «На острові Валаамі.

«Осіннє бездоріжжя», А.І. Куїнджі

Картина українського художника Архипа Куїнджі, написана на початку 1870-х років, стала одним із творів митця, які відобразили основний художній принцип передвижників: без прикрас показували непривабливу дійсність.

Осінній пейзаж із відтінком жанровості, немов весь пронизаний сірої імлою, розповідає про бідних людей, в житті яких все також тьмяно й безрадісно.

Митець використав у картині, на якій немає жодної яскравої плями, різні відтінки сірого й коричневого; все зливається в єдину сірість, яка створює у глядача безрадісний настрій. Місце, де був написаний цей пейзаж, невідомо.

На виставках картина мала великий успіх, після «Осіннього бездоріжжя» Куїнджі отримав звання класного художника.

У 1890-х роках Куїнджі почав роботу над картиною «Осінь. Туман», яка практично повторює «Осіннє бездоріжжя» в дзеркальному відображенні, але ця робота залишилася незавершеною.

«Веселка», А.І. Куїнджі

Картина «Веселка» вважається одним із шедеврів пізнього періоду творчості Куїнджі. За композицією та тематикою вона співзвучна зі значно більш ранньою картиною художника «Після дощу», написаною 1879 року. У картині використовуються кілька мотивів, характерних для творчості художників кінця ХІХ – початку ХХ століття – мотиви хлібного поля, дороги та веселка.

«Вечір в Україні», А.І. Куїнджі

Картина «Вечір в Україні» («Вечір») вперше була показана 1878 року на 6-й виставці Товариства пересувних художніх виставок («передвижників»), разом з іншою картиною художника — «Ліс». На картині зображено хутір, освітлений загравою південного заходу. Композиція картини нагадує більш ранню картину Куїнджі — «Українську ніч», лише хати-мазанки, освітлені не місяцем, а променями призахідного сонця, що підкреслюється використанням відтінків яскраво-малинового кольору.

Як і в інших картинах цього періоду, найбільше в цій роботі приваблює ілюзія незвичайного освітлення, гра світла та тіні.

«Ельбрус» (Етюд), А.І. Куїнджі

1888 року Куїнджі на запрошення художника-передвижника Миколи Ярошенка побував на Кавказі. Після повернення до Санкт-Петербурга надзвичайно вражений поїздкою художник створив ряд прекрасних гірських пейзажів, у яких романтизм остаточно злився з філософським пейзажом.

Головною особливістю картин було уявлення про Кавказ як символ якоїсь ідеальної і недосяжної країни.

«Осінь. Крим», А.І. Куїнджі

Важливий творчий етап Куїнджі пов'язаний із Кримом. Кримські пейзажі Куїнджі зачаровують, вони наповнені світлом, теплом та гармонією. Художнику вдалося за допомогою гри фарб передати стан умиротворення південної природи, її красу та первозданність. Здатність художника бачити та передавати відтінки напівтонів дозволяла передавати не лише особливості освітлення, але й показувати природню красу осінньої пори року.

«Червоний захід» (ескіз), А.І. Куїнджі

Ескіз «Червоний захід» належить колекції Маріупольського художнього музею імені А. І. Куїнджі. Загалом, оригінал «Червоного заходу» - одна з останніх великих картин, написаних Куїнджі.

Після смерті Куїнджі, в 1910 році, картина «Червоний захід» за його заповітом була передана Товариству художників імені А. І. Куїнджі - творчому об'єднанню художників Петербурга, заснованому в 1909 році. У 1916-1918 році картина була продана К. Б. Дембовському за 22 500 рублів. Наприкінці 1960-х років картина була в нью-йоркській колекції Петра Третьякова, після чого тричі перепродувалась і, нарешті, була придбана для колекції Метрополітен-музею у квітні 1974 року.

«Море», М.Н. Дубовський

Твір «Море» – чудовий зразок планерного живопису, який відбиває всю глибину майстерності художника у світло- та кольоропередачі. Небо майже зливається з морем, повторюючи всі його відтінки та стани. Марина Дубовського народжує у глядача дивовижний стан гармонії, внутрішньої ідилії. Завдяки композиційним особливостям та надзвичайній колористичній глибині, картина вважається одним із шедеврів морського жанру.

«Посмертний портрет Куїнджі», Г.О. Калмиков

Посмертний портрет Куїнджі роботи його учня Григорія Калмикова. Калмиков з 1893 по 1895 роки навчався в Імператорській академії мистецтв і був одним із учнів Архипа Куїнджі.

На картині Калмиков зобразив Куїнджі під час одного зі своїх улюблених занять – годування птахів. З віком Куїнджі став справжнім любителем птахівництва, на криші його майстерні було влаштовано пташине сідало, а в самій майстерні жило кілька голубів.

«У берегів Кавказу», К.І. Айвазовський

Картина «У берегів Кавказу» була написана Іваном Айвазовським у 1885 році. Іван Айвазовський у своїх картинах передає настрій двох своїх улюблених стихій - неба та моря. Крім величезного таланту, він блискуче володів пензлем і мав секрет складання фарб. Головний секрет його творчості в тому, що він народився біля моря, все життя жив поряд з ним і любив його найбільше у світі.

«Ніч на балтійському морі», М.Н. Дубовський

У 1890—1900-х художник багато їздить територією Російської імперії, літні місяці часто проводив на етюдах у Сілламяе на Балтійському узбережжі. Картина "Ніч на балтійському морі" з'явилася внаслідок саме цих поїздок. Велике місце у картині з морським пейзажем Дубовський приділив зображенню неба. Художника цікавило світлоповітряний простір, наповнений сонцем, ефекти кольору з найтоншою градацією, коли предмети розчиняються в повітрі. Художник любив вечірнє море, майстерно його передавав на полотні. Засновані на натурних спостереженнях морські пейзажі Миколи Дубовського зі своїми яскравими ефектами висвітлення викликали захоплення сучасників.

Авторські офорти з останнього прижиттєвого альбому офортів, І.І. Шишкін

Альбом «60 офортів І.І. Шишкіна. 1870-1892» було видано у 1894 році. На створення цього альбому Івана Шишкіна надихнув успіх виставки його мальовничих етюдів за увесь період його творчості. Подібна ідея підбити підсумок усьому, що зроблено ним в офорті, лягла в основу цієї серії, надрукованої у відомому видавництві Адольфа Федоровича Маркса в 1894 році. З цією метою художником були зібрані і доопрацьовані дошки, з яких були зроблені відбитки під наглядом самого художника. Сюди увійшли всі найцікавіші роботи гравера у період із 1870 по 1892 рік.

Будівля музею (Маєток Гіацинтова) та внутрішній дворик музею

Будівля художнього музею А.І. Куінджи має історію, яка триває більше одного століття. Маєток, де знаходиться сучасний музей, було побудовано у 1902 році у якості весільного подарунка для молодого подружжя Гіацинтових. Замовниками була відома маріупольська купецька родина Газадінових, з роду яких був митрополит Ігнатій. Спонсором будівництва був голова Маріупольської земської управи - Олександр Ігнатович Газадінов, а причиною будівництва - одруження його дочки Валентини та засновника Маріупольського реального училища – Василя Гіацинтова.

Після війн 1917-1921 років особняк був націоналізований, у ньому була розміщена бібліотека, потім Історичний партійний архів. У роки Другої світової війни будинок був частково зруйнований, а після відновлення в ньому знаходився аптечний склад.

У 1997 році Маріупольська міська рада ухвалила рішення про передачу будівлі у комунальну власність Краєзнавчого музею під майбутню філію. Після тривалої реставрації, у 2010 році, у будівлі було відкрито музей.

Внутрішній дворик музею.

Під час будівництва маєтку у 1902 році велика увага приділялась не лише фасадній частині будівлі, а ще й зворотній стороні будинку, з балкону та вікон якої відкривався неперевершений вид на море та приморські квартали міста. За будівлею знаходився двір, який використовувався для проведення зустрічей та прийому гостей. Після реконструкції будівлі у 2010 році двір використовувався для експозицій на відкритому повітрі, тематичних заходів, екскурсій та концертних програм.