с. Нескучне, Донецька область
ПIДКАЗКА затисніть ліву кнопку миші
та рухайте зображення
в будь-якому напрямку
ПIДКАЗКА використовуйте рухи,
щоб подивитися в будь-яку сторону
Ми з вами знаходимося у найстарішому і найвизначнішому домі Великоновосілківського району. Цей дім є пам’яткою історії та культури і охороняється державою. Він, можна сказати, двічі меморіальний, оскільки тут, в різний час жили дві видатні особистості й кожна з них гідна того, щоб їй було присвячено окремий музей. Це дуже шановний свого часу педагог ХІХ ст. Микола Олександрович Корф та всесвітньо відомий реформатор театру Володимир Іванович Немирович-Данченко.
Інформація для відвідувачів:
• музей працює з 8.00 до 17.00;
• вхідний квиток для дорослих 17 грн;
• вхідний квиток для дітей 8,5 грн;
• телефон для довідок +38(066)162-31-36;
• адреса музея — с. Нескучне, вул. Немировича-Данченка, 46, Великоновосілківський район, Донецька область.
З речових свідків перебування Миколи Олександровича Корфа в Нескучному залишився, перш за все, сам цей дім, ним збудований (і реконструйований потім Немировичем-Данченком). Живою згадкою про М. О. Корфа є також парк, що оточує будинок музею. Він був висаджений Миколою Олександровичем через кілька років після приїзду в Нескучне.
Продовжуючи традиції свого видатного тестя, Володимир Іванович Немирович-Данченко, на ганку біля садиби, висадив каштан, який розквітає кожного року та радує своїм цвітом наших відвідувачів на весні, а спекотними літніми днями дарує прохолоду.
Меморіальний музей засновано у 1992 році. Будинок музею — садиба другої половини ХІХ століття барона Миколи Олександровича Корфа, яка розташована на березі річки Мокрі Яли. Навколо садиби — парк, який був посаджено за наказом та участю самого барона (зараз це ландшафтний заказник місцевого значення «Нескученскій лісопарк»).
Давайте спробуємо уявити, як в цій вітальні, за великим столом біля самовару, збиралися видатні люди, велась задушевна бесіда, або палкі дискусії про мистецтво, про життя, звучав рояль, за який в різні роки сідали і дружина Миколи Олександровича Корфа Марія Михайлівна, і Катерина Миколаївна Немирович-Данченко, і Борис Львович Ізралєвський — керівник музичної частини МХТ і багато хто з акторів цього театру, що гостювали в Нескучному.
Звучав у вітальні грамофон, на який ставили ще новенькі платівки з записами Собінова та Шаляпіна — улюблені пісні та романси господині дому та її гостей.
В цій кімнаті, що належала колись сину В.І. Немировича-Данченка Михайлу, зібрані матеріали про творче життя всіх нащадків великого режисера. Адже на сьогодні вже склалася ціла театрально-музична династія Немировичів-Данченків у чотирьох поколіннях.
Особисто близький нам — Михайло Володимирович, що по суті виріс в Нескучному, і напевно вважав його своєю другою (а можливо і першою) батьківщиною. В експозиції представлено безліч його дитячих фото: наприклад, він на східній терасі нескучненського будинку разом з батьком грає в шахи з гостями.
Сім’я М.В. Немировича-Данченка люб’язно згодилась передати музею деякі його особисті речі, що зберігались після смерті батька в 1962 році, як найдорогоцінніші реліквії. Це його особистий прибор для гоління, комплект нотних збірок і, нарешті, альбом для листівок та фотографій, подарований юним Мишком Катерині Миколаївні ще в 1907 році.
Онук Володимира Івановича — Василь Михайлович, разом із зі своєю дружиною Анжелікою Юл’євною створили виставу-концерт по листах та спогадах свого діда «Сім життів В.І. Немировича-Данченка», яка і досі йде на малій сцені МХАТу, де онук гра свого видатного діда.
Кімната, в якій ми знаходимося, була кабінетом Володимира Івановича. Тут народжувалися і здійснювалися великі задумки і мрії, тут велися бесіди з багатьма цікавими людьми — гостями Нескучного.
Вперше Володимир Іванович приїхав в Нескучне після одруження з Катериною Миколаївною Корф у 1887 році. На той час він був уже доволі відомим письменником, автором оповідань і повістей, а також кількох п’єс, що йшли на сцені Московського Малого театру та Санкт-Петербурзі.
Народився Володимир Іванович в 1858 році в сім’ї нащадка козаків Стародубського полку на Чернігівщині, Івана Васильовича Немировича-Данченка. На той час його батько служив в Грузії і був одружений на вірменці Олександрі Каспарівні Якубовій. Крім Володимира в сім’ї було ще два сини і дочка. Всі вони пов’язали своє життя з мистецтвом і літературою.
В Нескучному Немирович-Данченко написав свої кращі п’єси, в тому числі «Остання воля», «Золото», «Ціна життя», що були відзначені дуже престижними преміями того часу.
А після 1898 року, коли вже був створений Московський Художній театр, Нескучне - стало творчою лабораторією видатного режисера-новатора. В літні місяці, під час так званого «відпочинку», Володимир Іванович розробляв тут режисерські плани майбутніх постановок, складав репертуарний план сезону, вишукуючи для нього серед безлічі п’єс, привезених для читання в Нескучне, кращі твори сучасних драматургів та злободенну класику, розподіляв ролі, приймав художників, що привозили ескізи майбутніх вистав.
Нинішнє умеблювання кабінету відтворене в основному по численних фотографіях, де Немирович-Данченко сфотографований в різних куточках цієї кімнати. Ви можете бачити його і біля письмового столу, і біля маленького столика під вікном, і біля конторки... Залишилися з того часу і фото нескучненського парку, будинку, садиби, річки.
Востаннє Немирович-Данченко приїздив в Нескучне в 1916 році, але пам'ять про наші місця він зберіг до останніх своїх днів. Над його ліжком в Московській квартирі завжди висіла фотографія нескучненського будинку, і сьогодні її можна бачити там же — вже в музеї-квартирі В.І. Немировича-Данченка.
Головною справою життя В.І. Немировича-Данченка, що зробила його відомим на весь світ, було створення разом із К.С. Станіславським Московського Художнього театру. А початок цій великій справі поклала славнозвісна зустріч Володимира Івановича і Костянтина Сергійовича в ресторані «Слов’янський базар» 19 червня 1897 року, де вони домовились про всі деталі свого сміливого починання.
Записку Станіславському, з запрошенням на зустріч, Немирович-Данченко написав тут, в селі Нескучне, в цьому домі. Звідси Володимир Іванович їхав на побачення зі Станіславським в Москву, сюди ж повернувся зразу після розмови. І потім, в своїй книзі «З минулого», згадував ніч приїзду в маєток, як один з найпам’ятніших моментів свого життя.
Московський Художній театр ім. А.П. Чехова подарував нашому музею костюм боярина (накидка до шуби та чоботи) і п’яльця для вишивання, що використовувались ще в перших виставах МХТ.
Також в експозиції представлена сукня, в якій народна артистка СРСР Ангеліна Степанова грала в «Анні Кареніній» роль Бетсі – холодної світської красуні, а також стілець і бутафорська коробка для цукерок з цієї вистави та інші театральні костюми.
Катерина Миколаївна Немирович-Данченко була добрим другом, порадницею та помічницею двох видатних чоловіків – свого батька Миколи Олександровича Корфа, та чоловіка Володимира Івановича Немировича-Данченка.
А після смерті М.О. Корфа вона зробила все, щоб справа батька в Нескучному продовжувалася і далі. За допомогою Катерини Миколаївни та Володимира Івановича Немировичів-Данченків на землі їхнього маєтку земством була збудована і відкрита у 1895 році школа імені М.О. Корфа.
Катерина Миколаївна дуже любила музику, прекрасно грала на роялі, і вела своєрідний щоденник, який зберігається в експозиції, куди майже кожного дня записувала ноти романсів та народних пісень, що їй сподобались.
Також в експозиції є ноти вальсу «Ніч в Алупці», присвяченого композитором А. Аслановим особисто Катерині Миколаївні. В цій кімнаті зберігаються і інші її особисті речі.
Микола Олександрович Корф народився 2 липня 1834 р. в Харкові, але майже все своє свідоме життя провів у селі Нескучному Олександрівського повіту Катеринославської губернії.
Отримавши в спадок від матері цей маєток у 1856 році, М.О. Корф повертається до Нескучного. Залишив петербурзький «вищий світ», відмовився від неабиякої кар’єри, щоб присвятити своє життя освіті найтемнішої частини народу – селян глухого степного повіту.
Микола Олександрович бере участь у діяльності місцевих дворянських зборів і земства. Він обирається гласним земських зборів Олександрівського повіту, мировим суддею, пізніше – головою повітового мирового з'їзду, головою повітової училищної ради в Олександрівську (м. Запоріжжя).
Микола Олександрович відкрив у повіті близько 100 шкіл, особисто інспектував їх, захищав інтереси народної школи у пресі, виступав за навчання рідною мовою (німецька, грецька, українська, болгарська та ін.).
Корф багато сил віддавав підготовці учителів для початкових земських шкіл, давав показові уроки. Саме у своїй садибі в с. Нескучному він проводив перші учительські з'їзди. Готував і видавав навчалні книги і посібники для учителів.
Помер Микола Олександрович Корф 13 листопада 1883 в Харкові на руках дружини, за висновком лікарів «від остаточного виснаження життєвих сил».
В знак вшанування пам’яті М.О. Корфа, в його рідному селі Нескучному на території його садиби, восени 1895 року, земством була відкрита єдина школа ім. Корфа, яка працює і донині.
У цій кімнаті ми відтворили клас часів барона Корфа. Саме тут Ви можете відчути себе учнем кінця ХІХ ст., сівши за парти виготовленні за кресленнями Миколи Олександровича, прочитати статті зі шкільного підручника, авторства Корфа, написати листа пером та чорнилами, надрукувати на друкарському пресі портрет М. Корфа фарбою, яку власноруч приготуєте із сажі та меду.